Крики в Овальному кабінеті. Світова преса шукає історичні прецеденти такого спілкування
Вчорашня зустріч у Білому домі президентів України та США, яка переросла у гучний публічний скандал, збентежила і українців, і, зрештою, весь світ.
Лідери європейських держав одноголосно – за винятком, звісно, путінських друзів з Угорщини та Словаччини – висловили Володимиру Зеленському свою підтримку і планують зібрати антикризовий саміт. Українські парламентарі та посадовці – навіть з опозиційного табору – висловили у соцмережах своє обурення поведінкою Трампа.
Ба більше: навіть американські сенатори критикують лідера своєї країни та підтримують нашого президента. Самі американці, окрім прибічників радикального крила республіканців MAGA (Make America great again – передвиборче гасло Трампа ще у 2017 році), у соцмережах масово пишуть про сором за свого президента. А пересічні українці… зітхнули і просто почали збирати гроші на ядерну зброю.
«Главком» зібрав думки і оцінки провідних зарубіжних медіа та аналітиків щодо події, яка точно увійде до історії.
«Гірше навряд чи могло бути», – дає оцінку «Радіо Свобода». Видання робить чотири висновки з «цієї катастрофічної зустрічі».
Перший: збитки можуть бути серйозними
Важливим питанням є те, наскільки різко відвернуться Сполучені Штати від України – наприклад, припинять або скоротять військову допомогу, яка досі надається, або ж продовжать зусилля, щоб домовитися з Росією про припинення вогню або якийсь мирний план для України, залишивши при цьому Київ без підтримки.
Другий: розкол може тривати довго, а може і ні
Суперечлива зустріч в Овальному кабінеті ознаменувала спуск на американських гірках відносин між Трампом і Зеленським, які були напруженими з моменту обрання останнього на посаду президента у 2019 році. Але це може бути ще не кінець гірок. Адже це сталося саме тоді, коли здавалося, що шкоду, завдану їхнім попереднім обміном критикою було загладжено. На запитання напередодні візиту Зеленського про його звинувачення у «диктатурі» Трамп відповів: «Я не говорив, що Зеленський диктатор»: «Хіба я це сказав? Я не можу повірити, що я це сказав».
Для Зеленського ж бажання заручитися подальшою американською допомогою та надія на безпекові домовленості, підкріплені силою США, навряд чи зникнуть, попри ворожнечу, яку спричинив візит до Білого дому. Отже, попри те, як розігралася ця жахлива вистава, є шанс – хоч і невеликий – що рани можуть затягнутися.
Третій: розкол між США та Європою може поглибитися
Відносини між Сполученими Штатами та більшістю країн Європейського Союзу були напруженими після повернення Трампа на посаду президента на другий термін 20 січня, з різкими розбіжностями щодо політики стосовно України та Росії, а також з цілої низки інших питань, від торгівлі до ліберальних цінностей. Це занепокоєння стало ще більш очевидним, коли 14 лютого під час виступу на Мюнхенській конференції з питань безпеки віцепрезидент США Джей Ді Венс розкритикував Європу, заявивши, що її власні внутрішні процеси становлять більшу загрозу для її добробуту, ніж Росія, Китай чи будь-який інший зовнішній чинник.
Якби зустріч із Зеленським минула добре, вона також могла б сприяти більшій єдності між США та Європою. Але після суперечки в Овальному кабінеті, яка повернула трансатлантичну напруженість, може статися протилежне. У своєму дописі українською мовою президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн закликала Зеленського: «Будь сильним, будь хоробрим, будь безстрашним» і запевнила його, що «ми продовжимо працювати з вами заради справедливого і тривалого миру».
Четвертий: Удар по шансах на «справедливий мир»
Коли Зеленський і європейські лідери кажуть про «справедливий і тривалий мир», вони мають на увазі мир, який невигідний Росії. Зеленському ж пропонують інший варіант: «мир», що послаблює Україну, залишаючи її вразливою до майбутніх російських атак.
Коли 12 лютого Трамп зателефонував Путіну, а шість днів потому відправив високопосадовців на зустріч з російськими колегами в Ер-Ріяд, підірвавши зусилля адміністрації Байдена з ізоляції Москви через її вторгнення, він розпалив побоювання у Києві та Брюсселі, що Україні можуть нав'язати однобоку мирну угоду. Якби зустріч Зеленського з Трампом пройшла добре, вона могла б допомогти розвіяти ці побоювання. Але все пройшло зовсім не так, і тепер ці побоювання, ймовірно, знову посиляться.
Канадська Телерадіомовна Корпорація СВС зауважує, що історичних прецедентів спілкування між лідерами держав, подібного тому, що відбулося напередодні в Овальному кабінеті, знайти важко. СВС згадує хіба «кухонні дебати» 1959 року, «коли віцепрезидент США та радянський лідер спарингували на камеру». Але, зауважує видання, вони не були союзниками, і це була відносно цивілізована дискусія про побутові ідеї.
24 липня 1959 року віцепрезидент США Річард Ніксон і генсек СРСР Микита Хрущов провели історичні «кухонні дебати» про те, в якій країні – комуністичній чи капіталістичній – краще живеться пересічній людині. Суперечка відбулася поряд з макетом кухні на виставці «Промислова продукція США» у Москві. Виставка вражала як технікою, так і… «Кока-колою».
Хрущов заявив віцепрезиденту США, що кола віддає гуталіном, а побутові прилади занадто схожі на іграшки: «А у вас немає машини, яка б клала їжу до рота і проштовхувала б її далі? Ви показуєте нам багато цікавих речей, але вони не потрібні для життя. Від них немає користі. Це лише штучки». Природно, розмова перейшла від побутових дрібниць до глобального майбутнього. Ніксон сказав, що краще змагатися у могутності пральних машин, ніж ракет. Хрущов погодився: «Коли ми вас наздоженемо, і будемо переганяти, то помахаємо вам ручкою! Якщо захочете, ми можемо зупинитися і сказати: «Просимо, йдіть за нами!». Дебати скінчилися мирно.
«Катастрофічно невдала зустріч ознаменувала нову геополітичну епоху, коли данина союзникам, демократія і післявоєнний порядок відходять на задній план. Ми бачимо проблиски чогось іншого попереду: жорстка сила, якою керуються жорсткі лідери, панує над своїми сусідами у масштабах, небачених протягом багатьох поколінь. Цей фундаментальний поворот у зовнішній політиці США відбувається у режимі реального часу, на камеру», – зазначено у матеріалі.
У статті йдеться, що потенційна небезпека може стосуватися не лише України, а й інших країн. Так, сенатор-демократ Марк Ворнер хвилюється за Канаду. Зростає занепокоєння на і Тайвані – після того, як Трамп відмовився коментувати, чи буде він захищати острів від вторгнення. Геополітичний аналітик Ян Бреммер заявив, що після п'ятничного виступу у Китаю може з'явитися все більша спокуса напасти на Тайвань.
У матеріалі також ідеться, що більшість американців також навряд у захваті від поведінки Трампа. Американці залишаються незрівнянно більш прихильними до України, ніж до Росії. З цим не сперечаються навіть більшість республіканців – звісно, за винятком найбільш агресивного крила MAGA. «Разом із тим, зацікавленість американців у допомозі Україні в обороні сильно падає – особливо, але не тільки, серед республіканців», – додає видання.
«Після того, як у п'ятницю в прямому ефірі президент США Дональд Трамп і його віцепрезидент Джей Ді Венс дорікнули українському лідеру Володимиру Зеленському за відсутність вдячності, Україна, здавалося, розгубилася: чи розлютитися через таке ставлення до нього – після того, як вони колективно пережили три роки російських бомбардувань і жорстокості – з боку заможних американських еліт, чи панічно шукати шляхи виправлення ситуації у відносинах з союзником, без якого вона, ймовірно, не зможе вижити», – пише CNN.
Один американський високопосадовець сказав кореспонденту CNN: «Ми нічого не можемо зробити, щоб це виправити», і додав, що ініціатива виправлення ситуації має виходити від Зеленського. Сенатор Ліндсі Грем, який перешіптується з Трампом, припустив, що Зеленський повинен швидко все виправити або піти у відставку. Журналіст зауважує: «Американські політики звикли до того, що їхні слова мають величезний вплив, але в п'ятницю вони порушили усталені норми європейської безпеки і змусили континент… пристебнути ремені безпеки».
«Дезінформація часто є розкішшю привілейованих. Щоб дозволити собі привілей поширювати неправду або вірити в неї, необхідно мати базові життєві потреби – електрику, їжу і воду. Коли Зеленський зіткнувся з лекцією віцепрезидента про російську дипломатію, яка з 2014 року відкрито просувала лише військові цілі Москви в Україні, він заперечив. Принаймні, спробував», – зазначає видання.
«Це жахлива прірва між сторонами в Овальному кабінеті. З одного боку, країна, для якої факти війни є особистими, оскільки вони стосуються родичів і друзів, які ніколи не повернуться додому, і домівок, до яких вони ніколи не повернуться. З іншого боку, правий фланг Америки, який відчуває себе зневаженим через те, що його допомога, надана для перемоги над супротивником, з яким він воював десятиліттями, і яка не коштувала при цьому американських життів, не була сприйнята з належною вдячністю. Трамп і Венс ніколи не бачили війну зблизька, але відчувають до неї огиду. Вони, здається, подумали, що Зеленський, який три роки просочувався жахом війни, потребує лекції про мир, якого прагне кожен, хто бачив війну. Грошовите невігластво голосно читало лекції виснаженому досвіду», – окреслює ситуацію CNN.
Який же вихід? У статті йдеться, що Зеленський повинен або чарівним чином вилікувати цей розлом, якось вижити без Америки, або відійти вбік і дати спробувати комусь іншому – і останнє, мабуть, найлегше. «Проте відхід від влади (Зеленського), як того хотіла б Москва, може спричинити кризу на фронті, підірвати політичну ясність і легітимність уряду в Києві, де парламентські процеси або недосконалі вибори у воєнний час, ймовірно, спотикнуться об перешкоди у визначенні наступника. Попереду немає хорошого вибору, немає надійних ставок», – резюмує видання.
Оглядач BBC, валлійський журналіст Джеремі Боуен зауважує, що нині українсько-американський альянс, який плекав Джо Байден, розпався. Публічний скандал також сигналізує про серйозну кризу, що насувається між європейськими членами НАТО та США.
«Буде ще багато питань щодо відданості США європейській безпеці за межами України. Найважливішим є те, чи дотримає президент Трамп обіцянку свого попередника Гаррі Трумена, яку дав у 1949 році, – розглядати напад на союзника з НАТО як напад на Америку. Ці занепокоєння ґрунтуються на рішучості Трампа, здається, відновити міцні відносини з президентом Росії Володимиром Путіним. Він (Трамп) чинив сильний тиск на Україну, водночас пропонуючи Путіну великі поступки – на які мали б піти українці», – справедливо підкреслює видання.
У статті також йдеться, що відмова президента Зеленського піти на ці поступки розлютила Трампа. Він (Зеленський) відмовився підписати не лише угоду про корисні копалини. Українці вірять, що вони воюють за національне виживання – і що Путін порушить будь-яку обіцянку припинити війну, якщо його не стримати. Тому Зеленський неодноразово просив американських гарантій безпеки.
«Зараз є підозри, що публічна сварка була, за словами одного дипломатичного спостерігача, спланованою політичною провокацією: або щоб змусити Зеленського виконувати вказівки Америки, або прискорити кризу, яка дозволить їм звинуватити його у всьому, що станеться далі. Якщо Трамп після зриву переговорів заморозить військову допомогу, Україна буде боротися далі. Питання в тому, наскільки ефективно та як довго», – резюмує автор статті.
Автор колонки у New York Times – Брет Луїс Стівенс, журналіст, лауреат Пулітцерівської премії. Він починає з історичного флешбеку: про те, що у серпні 1941 року, приблизно за чотири місяці до нападу Японії на Перл-Харбор, президент США Франклін Рузвельт зустрівся з прем’єром Великої Британії Вінстоном Черчиллем на борту військових кораблів у затоці Плацентія на Ньюфаундленді та погодився ухвалити Атлантичну хартію. Це – спільна декларація провідних демократичних держав світу про «загальні принципи» для післявоєнного світу.
Стівенс нагадує ключові пункти хартії: «жодного укрупнення, територіального чи іншого»; «суверенні права та самоврядування повертаються тим, хто був їх насильно позбавлений»; «свобода від страху»; свобода морів; «доступ на рівних умовах до торгівлі та світової сировини, необхідних для економічного процвітання».
«Хартія та альянс, який з неї вийшов, є вершиною американської державної мудрості. У п'ятницю в Овальному кабінеті світ став свідком протилежного. Володимир Зеленський, демократичний лідер України, який бореться за демократію, приїхав до Вашингтону, готовий підписати все, що він міг запропонувати президенту Трампу, окрім свободи, безпеки та здорового глузду його нації. За це він був винагороджений лекцією про манери від самого брехливого вульгарного й недоброзичливого господаря, який коли-небудь мешкав у Білому домі», – ділиться враженнями журналіст.
Автор проводить історичні паралелі. На його думку, якби Рузвельт сказав Черчиллю домагатися миру на будь-яких умовах з Адольфом Гітлером і передати британські запаси вугілля Сполученим Штатам в обмін на відсутність американських гарантій безпеки, це могло б наблизитися до того, що Трамп робить із Зеленським.
«Що б хто не казав про те, як Зеленський погано розіграв свої карти – або через те, що не зміг опуститися до глибокого підлабузництва, якого вимагає Трамп, або не зберіг самовладання перед обличчям нещирих провокацій Джей Ді Венса – це був день американської ганьби», – вважає журналіст.
Утім, зауважує Стівенс, якщо у цьому фіаско і є щось позитивне, так це те, що Зеленський не підписав угоду щодо українських корисних копалин, яку нав’язував йому Скотт Бессент, міністр фінансів США. Він підкреслює що хоча поведінка Трампа з Зеленським може порадувати MAGA, навряд вона сподобається більшості виборців, у тому числі – майже 30% республіканців, які навіть зараз вважають, що в інтересах США підтримувати Україну. І хоча більшість американців, можливо, хочуть, щоб війна в Україні закінчилася, вони майже напевно не хочуть, щоб вона закінчилася на умовах Володимира Путіна.
«Зауважте, що у той час, як Трамп останніми тижнями посилив тиск на Україну, Тайвань повідомив про сплеск китайських військових навчань навколо острова, а китайські військові кораблі провели навчання з бойовою стрільбою біля узбережжя В’єтнаму та наблизилися до 150 морських миль від Сіднея», – зауважує журналіст.
«І все ж неможливо обійти той факт, що п’ятниця була жахливим днем – жахливим для України, для вільного світу, для спадщини Америки, яка колись відстоювала принципи Атлантичної хартії. Рузвельт і Рейган, мабуть, перевертаються у могилах, як і Черчилль і Тетчер. Решта з нас залежить відвоювати честь Америки від гангстерів, які спаплюжили її у Білому домі», – резюмує лауреат Пулітцерівської премії.
Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0
