Навіщо Росія проштовхує прецедент юридичної легалізації окупації

От здавалося б, навіщо США вносять пункт про Крим в угоду, якщо від України не вимагається юридичного визнання його російським, а таке визнання від себе пропонують США?

Все ж, тут є взаємопов'язаність, і звинувачення, що Україна про щось говорить публічно, і одночасно тиск та намагання отримати від нас мовчазну згоду, видають тут прагнення у майбутньому зняти із себе відповідальність за рішення. Бо мова йде не лише про Крим, а про сам підхід.

Поясню. В умовах зупинки війни і далі руху до миру (можливо, довгого, з урахування окупації Росією чотирьох областей плюс Крим), дуже важливі поствоєнні умови, економічні у тому числі, в яких знаходитимуться як Україна, так і Росія.

Бо від цього залежатиме перспектива та розвиток, а значить – більше чи менше шансів на повернення територій.

Якщо ж США визнають Крим «російським», знімають санкції, відкриваючи шлях до експорту російських ресурсів, то Росія, з окупацією окрім Криму ще чотирьох наших областей, буде рухатись до повернення у світову політику (через торгівлю). І скажуть: так які до нас претензії? Україна ж погодилась з угодою, де США визнають Крим «російським».

Це не значить, що не треба вести перемовин, які передбачають поступки. Як пропонують США.

Але, все ж, згідно з підходом, який озвучив раніше Марко Рубіо про два етапи плану (перемирʼя і рух до миру), поступки можуть стосуватися питань перемирʼя, тобто, щодо лінії розмежування де-факто, безпеки територій вздовж лінії і можливої взаємодії в рамках перемирʼя (перш за все, у морі).

Зняття ж санкцій за Крим і визнання його «російським», по суті, закладає юридичний підхід на майбутнє щодо окупації Росією українських територій.

Складно сказати, чого тут більше: російської наглості чи недалекоглядності окремих представників американської переговорної групи.